Ібаї Гомес закінчив грати лише два роки тому та вже везе домініканців на Олімпіаду в Париж
«З мене досить. На цей раз остаточно. Футбол більше не приносить мені задоволення, я поїхав у відпустку в Більбао і не мав жодного бажання повертатися до Ла-Коруньї. Попросив товариша записати відео, на наступний день я його опублікував».
«Я мріяв грати у футбол. Проте трапляється так, що життя робить вибір за нас. Мої розум та серце підказують, що настав час піти іншим шляхом. Я зав’язую з професійним футболом, але ми з вами ще будемо бачитися багато років. Я в цьому впевнений».
8 листопада 2022 року 32-річний вінгер Депортіво Ібаї Гомес офіційно повісив бутси на цвях, маючи у своєму доробку добротну кар’єру в Атлетіку з Більбао, хороші три сезони в Алавесі, та нічим не примітні відрізки в Сестао Рівер, іранському Фуладі та Депортіво Ла-Коруньї. Та кого цікавлять ті сухі цифри та факти, коли основною окрасою його кар’єри називають ось цей гол у ворота Реалу.
Іспанські медіа довго не дрімали, і одразу скинули матеріал про зміну амплуа – з футболіста на підприємця. Ібай разом з Маркосом Лльоренте якраз відкрили ресторан здорового харчування Naked & Sated, вже лізли чутки про розширення успішного бізнесу. Ще одним підтвердженням стало щире інтерв’ю іспанця, де він жалівся на психологічні проблеми. Потяг в один кінець, чи то вагон-ресторан здорового харчування в один кінець.
Аж ніяк. Ментальні проблеми вдалося побороти, а пристрасть-то не відпускала. Ексгравцю швидко знайшли місце тренера в молодіжній команді рідного Сантучу, а вже наприкінці 2024-го баск прийняв неочікуваний виклик – очолити молодіжну збірну Домініканської Республіки на перших для неї Олімпійських іграх в Парижі.
Травми та ментальні проблеми завадили стати зіркою в Атлетіку з Більбао
- Хлопче, ти як?
- Болить, але готовий грати.
- Що у вас тут, невже так серйозно, - доволі збентежено відреагував на гримасу Фернандо Льоренте фізіотерапевт Пако. Іспанський нападник не міг приховати враження від побаченого на коліні молодого баска, який корчився від болю на газоні. Вірніше на місці, де повинна бути колінна чашечка.
Йшла всього третя хвилина дебюту для Ібаї Гомеса в матчі за Атлетік проти Сарагоси. За рідний Атлетік, мрія кожного маленького баска, не інакше. Про що ж тоді думав шокований болем Ібаї? Про слова помічника тренера, який перед самим виходом на заміну побажав насолоджуватися кожною хвилиною? Навряд, таких то видалося усього дві з половиною. Факт, що про свій дебют дізнався за день до гри та з цієї причини проплакав майже усю ніч без сну? Точно ні, сонливість наразі не тривожила, чого не сказати про вправлену пару секунд тому чашечку.
Напевне, варто було б поміркувати про ступінь тяжкості травми, адже вона сильно може вплинути на подальшу кар’єру. В голові Ібаї майнуло пару нелогічних думок: «Зараз потрібно відлежатися вдома. А потім лікарям можна й не все казати». Саме тоді він зламався, фізично і, що важливіше, морально. Під тиском емблеми, яка красувалася у нього на грудях. Під тиском відповідальності через місце у складі. Під тиском сподівань близьких і кожного хлопчика на Сан-Мамес. З того моменту, кожна помилка, кожен невдало оброблений м’яч, кожен промах і кожна травма грали проти футболіста, заважали реалізувати свій потенціал на повну.
Травма коліна була серйозна, але Гомес оклигав, крок за кроком став гравцем основної обойми спершу Марсело Б’єлси, а потім і Ернесто Вальверде. І саме в цей момент доля згадала про рішення «не договорювати» всієї правди лікарям: «Нога не боліла, вірніше боліла не сильно. Йшло звичайне тренування, я намагався дістати дальню діагональ від Андоні Іраоли та тут раптом прозвучав якийсь хруст. Я спершу не зрозумів, що відбулося, Андер Еррера кричав з центру поля, що хтось когось вдарив. Ні, я був сам, ніякого удару, такий гучний спричинив розрив задньої поверхні мого стегна».
Затягнутий період реабілітації, втрата місця в основі, почали закрадатися думки про недовіру з боку тренера і керівництва, відповідальність за футболку з емблемою Левів тиснула як ніколи. Він не міг їх підвести, це ж Атлетік, тому потрібно було зробити крок назад, щоб потім два вперед. Трансфер в Алавес стали правильним рішенням, покращили самопочуття гравця, він повернувся у велику гру, про що свідчило і прохання повернутися в Більбао.
Але то було хибне рішення, яке принесло розпач усім причетним. За два з половиною сезони Ібаї не вийшов двічі поспіль в старті, тренер не був зацікавлений у гравці, трансфер провернуто з ініціативи спортивного директора, а гравець втратив будь-яку мотивацію грати: «Атлетік – це клуб мого життя, релігія в моєму домі. І при цьому я кожен ранок не мав бажання їхати на тренувальну базу. Як тільки я переступав поріг дому, всі мої думки звужувалися до того, коли ж я повернуся. Я здався. Я не міг зібрати кінці з кінцями, але тільки після того, як я розірвав контракт, з моїх плеч впала гора».
Ці два роки змусили баска інакше поглянути на цей спорт. Він тепер не викликав у нього жодної симпатії. Були спроби реанімувати кар’єру, але останній відрізок в Атлетіку продемонстрував одне – пора закінчувати й вішати бутси на цвях.
Почав тренувати з 13 років, вчився у Б’єлси та Вальверде
В 13-річному віці Ібаї якось поскаржився батьку, що відчуває невпевненість на полі. Гомес-старший трішки замислився: «Чому б тобі не потренувати дітлахів? Так ти зможеш відволіктися». Юний гравець спершу впав у ступор, що значить потренувати? Так, він по п’ятках ходив за батьком і теоретично щось міг розказати дітлахам, але ж це така відповідальність. Невпевненість підкрадалася вже з іншого фронту.
Але спрацювало. Вдалося не тільки позбутися невпевненості, перемкнувши увагу на інші футбольні процеси, а й відкрити нові таланти Ібаї. Нікому в голову не могла закрастися думка того дня, що баск супроводжуватиме цю команду 5-літок десять сезонів поспіль. І навіть доведеться суміщати роль професійного гравця з тренером дітей до 14 років, а потім юнаків до 18.
- Ало, Мерсело, я завершив кар’єру.
- Ібаї, ти був хорошим футболістом, але тренером будеш кращим.
Марсело Б’єлса став одним із перших, кому Гомес зателефонував після публікації відео про відхід на пенсію. Це і не дивно, ще граючи в Атлетіку аргентинця він на крок не відходив від коуча, все нотував. Вже тоді між ними встановився дуже близький і тісний зв’язок, гравець став транслятором ідей тренера на полі, а Б’єлса потрошку вводив Ібаї за куліси тренерства.
Притому дане введення в посаду не було символічним, за два сезони гравець зміг надбати презентацію зі 100 слайдів, які можна назвати «Методичні матеріали М. Б’єлси по організації тренувань і атакувальні концепції». Ібаї потім зізнавався, що багато хто просив його поділитися матеріалом, але з поваги до аргентинця він цього не зробив.
Потім в команду прийшов Вальверде, і стало ще краще. Ернесто позитивно сприйняв бажання гравця вчитися, та це ще й підкріплялося вдалими виступами на полі, тому він не зупинив процес навчання Гомеса-тренера. Тепер настав час концепцій захисту, тактичної гнучкості та відносин з гравцями. На перший погляд, Вальверде виглядає відстороненим від колективу, але це хибне враження, він завжди міг підібрати правильні слова для кожного з гравців.
Ось тепер можна ясно трактувати слова Ібаї «Ми будемо бачитися часто», так моральні проблеми переслідували його під час виступів за Атлетік, вони повністю відбили бажання виходити на поле, але ніхто не казав про місце у кабінеті. Сидіти вдома довго не довелося, йому тут же запропонували місце тренера в рідному Сантучу, звідки починав і сам гравець.
«Деякі з гравців навіть не підозрювали, що можуть виступати за Домініканську Республіку»
Ібаї Гомес та Фернандо Амореб’єта, його не менш відомий помічник, йшли після тренування, активно обговорюючи тактику на наступний матч. Думки двох басків були сконцентровані виключно на Сантучу, який демонстрував привабливу гру під їх керівництвом. До них активно наближалися два чоловіки у ділових костюмах, але тренери не звертали на них уваги, а варто було:
- Вам це може здатися дивним, але ми хочемо запропонувати вам очолити збірну Домініканської республіки.
- Це жарт якийсь?
- Ні в якому разі, зараз ми активно розвиваємо домініканський футбол і хочемо, щоб ви стали частиною даного проєкту.
- Я все ще не можу осмислити це.
- Ми сподіваємося, що ви візьмете нашу молодіжну збірну, яка зіграє на Олімпіаді у Франції.
- Мені треба час на міркування. Хочу побачити список гравців, на яких я можу розраховувати.
Із тієї зустрічі пройшло два місяці, Гомес і його штаб проаналізували тисячі відео та фото матеріалів, сотні гравців, серед яких були як домініканці, так і футболісти з подвійним громадянством. Деякі з них навіть не підозрювали про можливість представляти Домініканську республіку. Але все зводилося до пари тезисів: молодіжний футбол у республіці знаходиться на підйомі, що підтверджували виступи на молодіжному чемпіонаті КОНКАКАФ, а вся країна просто марить майбутніми ОІ.
«Це найкраще відчуття в житті», - саме такими були слова капітана Едінсона Аскони після переможної серії пенальті проти Гватемали у півфіналі юніорського КОНКАКАФ. Так, Домініканська Республіка відігралася з 0:2, але річ у тім, що вихід у фінал турніру гарантував команді перше в історії потрапляння на Олімпійські ігри. Шлях домініканців клішовано можна схарактеризувати казкою. Команда, яка ні на що не претендувала на думку букмекерів і людей зі здоровим глуздом, створила маленьке диво. Спочатку підопічні кубинця Вальтера Бенітеса спокійно пройшли кваліфікаційний домашній турнір, де ні разу не програли в групі Сент-Люсія, Беліз, Ангілья та Сен-Мартен. Потім одразу старт в плей-оф: в результативній перестрілці 5:4 пройшли Сальвадор в 1/8, раннім єдиним голом Монтеса де Ока відправили додому Ямайку в 1/4, півфінал з Гватемалою та бездарно злитий фінал США 0:6.
Закінчись фінал не такою розгромною поразкою, у Францію збірну повіз би саме Бенітез, але подібний результат під тиском відношення до ОІ змусив федерацію йти на ризикований крок. Саме в цей момент і виринуло ім’я баска:
«Ібаї Гомес прийме свій перший виклик як тренера національної збірної. І тренувати він буде колектив U-23, який виступить у найвеличнішій універсальній спортивній події у світі – Олімпійських іграх. Гомес точно зможе проявити свої лідерські якості серед нашої молоді, і внести в гру щось нове, що може бачити тільки колишній футболіст такого рівня».
Так, Ібаї погодився, давши короткий коментар: «Потенціал мене вразив, тому я погодився».
Говорити про потенціал виступів команди на Олімпіаді ще зарано. Поки під керівництвом баска вони провели два матчі з на голову сильнішим Парагваєм, поразка і перемога. Але у Франції на домініканців чекають непрості ігри з Єгиптом, Іспанією і кимось із пари Узбекистан-Японія. Результати важко спрогнозувати, але місцеві журналісти задоволені першими матчами команди: «Команда намагається грати на половині поля суперника, високо пресингує, грає різноманітно. Відсутній контроль заради контролю, присутні націленість на ворота суперника та компактність у захисті».
Дійсно дивовижна історія. Гравець, який пішов з футболу через ментальні проблеми відношення важливості виступів за клуб, везе на Олімпіаду команду, оцінювати яку будуть тільки через призму результату, що пов’язано зі специфікою відношення до турніру в Домініканській Республіці. І це відмінний привід українцям спостерігати не тільки за виступами команди Руслана Петровича, а й за екзотичною збірною карибського басейну.
